Криголам пливе...

Торік безгучно виклали на офіційному сайті свій черговий альбом Криголамівці. Рік минув і... та ж сама тиша. Ніхто ні чичирк. А жаль. Бо ризикуєте пройти повз чималий шмат втілення життєвої мудрості.

По перше, альбом (нарешті) уперше набув студійного звучання. З чим я (принагідно) вітаю усіх (насамперед) слухачів. Круть (і верть J)!

По друге, змінено склад гурту. Це звісно, не казна що, втім на стилістику таки наклало свій відбиток. Але, як мовив колись зі сцени львівського оперного Мисько Барбара, рокенрол є рокенрол. Тут теж нема причин з ним не погодитись. Криголам, як і десятиліття тому, не збочився і впевнено торує шлях розтинаючи планктон попсовості.

По третє, пісні зібрані до купи, як і належить рокенрольним текстам, прості зовні, проте з неосяжним, у межах "від Сяну до Дону", змістом. Якщо коротко, то це пісні про нашу країну, її владу, суспільну мораль, (без)духовність, примітивність, лояльність... і зовсім троха про любов.

Все це, і ще багато іншого, Ви можливо (якщо захочете) почуєте у черговому альбомі гурту Криголам під загальною назвою "Український рок". По доброму, щиро, енергійно, максимально доступно і «головне», дорогі співвітчизники, що все «на шару» (знають для кого роблять J). Тож, дозволю собі наголосити, не забувайте про слова подяки, авторам і всім причетним. Як учив великий Кобзар, «згадайте … незлим, тихим словом». Вони того варті.

Хай живе!