«Ворождень», ворожніч, ворожгодиноньку, ... .

Валяється в мережі для безкоштовного завантаження така «бодяга» як Vorozhden Psycho 2009.exe вагою 113 MB. Так от, щоб уберегти вам оті 113 «метрів» трафіку та трохи здорового глузду, напишу кілька слів про це явище.

Воно, звісно, як в тому анекдоті, якщо без матюків, то нічого тут і не скажеш, але перехрестившись смиренно приступимо.

Перше враження від цієї безкоштовно поширюваної в мережі музики: за таке ще й доплачувати треба. Типу, відшкодування моральних збитків. Ну, в крайньому разі, на обгортку варто виносити банальне «мінздор попереджує…». Щоб люди з тендітною психікою не наражались на «відкритий вогонь». Бо так уже повелося у світі, що «погрузити» ближнього свого охочих до хороби, а от застерегти – нікому то не треба (якщо Ви сприйняли це як цитату від тріо «Скрябін»… коротше, правильно здогадуєтесь).

Так от. Вцілому, з технічного боку, все чудово. Альбом звучить доволі приємно. Місцями подобається. Особливо у треках/доріжках «Бувальщина», «Змій» та «Ріки». Таку музику можна було б сприймати за медитативну і безкінечно слухати в часи меланхолії, алкогольного сп’яніння чи наркотичного торчання. Ну, так мені здається.

Коли ж робити протиставлення задля порівняння, то тут, гадаю, чудово підійде вже згаданий мною «Скрябін» того ще, класичного, складу. Уявіть собі термометр. Уявили? Добре. Отже, якщо за нуль (в хорошому значенні слова) прийняти гурт «Скрябін», то, як кажуть наші парламентарі, шановний, гурт «Ворождень» знаходитиметься десь у напрямку відмороження. Правда гарно?

То що ж псує цю сповнену медом альбомину, можливо спитаєте Ви. Я ж у свою чергу відповім на питання питанням: а може це альбомище? Де та ложка дьогтю? – проявить наполегливість потенційний слухач. Я ж відповім: до чого тут ложка, коли меду нема. Відсутність голосу вже давно не завада у співочій кар’єрі. Проте, в даному випадку, вокал, вибачте на слові, цілком адекватний тій… підкажіть цензурне слово, будь ласка, ну, скажімо, текстовій частині. Причому, вони не стільки доповнюють один одного, ще раз даруйте, вокал і текст, скільки, образно кажучи, впритул наставляють на візаві дуло і безжально, без вагань, тиснуть курок.

Ось Вам для усвідомлення проблеми цитата з одної, так би мовити, пісні:

Ми знаєм обидва як буде все після,

Як стане все потім,

Коли я тебе вб’ю. (2р.)

Та невже? – кортить мені спитатись. І спитаю.

Хоча, відповідь не обов’язкова. Ми ж бо знаємо її обидва. Чи ні?